Главная › Новости

Туристичний елементаль - Люди

Опубликовано: 23.03.2019

На човні у верхів'ях Прип'яті

Час підводити підсумки туристичного 2018 року. Рік, що став закінченням однієї епохи та початком другої. Рік, що був справді туристичним: насиченим та цікавим. Коли є що пригадати та погортати фотографії. Подорожей було багато, подорожі були хороші. Великі та маленькі, далекі та близькі, у великій компанії та вдвох. 2018 рік був рекордним по їх кількості та тривалості — я здійснив 21 поїздку, провівши в мандрах півтора місяці. Це більше, ніж у 2016 та 2017 разом.

І я готовий знову розділити з вами ту радість і ті емоції. Відкиньтеся на спинку крісла © та відчуйте дух свободи, свіжий вітер, тріск вогнища та булькання пива в келиху... .

Пиво. Мій туристичний рік почався з ним. Точніше із компанією, що його дуже любить я зустрічав Новий рік в Колочаві .

Взагалі, Новий рік в Карпатах нічим не відрізняється від такого у нас: ті-ж ялинка, петарди та бухло. Тобто, взагалі не цікавий. Значно цікавішим є Різдво. І не на бойківщині, а в гуцулів — і ця тема скоро прозвучить на сторінках мого затишного. А поки що про Колочаву — там ми, по мірі можливостей, невисоко підіймалися в навколишні гори. Щоправда, відлига і мокрий сніг цьому не сприяли, тому хороших фотографій не так і багато.

Також я відвідав іще одну default-точку в Карпатах — озеро Синевир. Це те місце, де бігають натовпи туристів і не цікаво, але один раз варто побачити — як і Говерлу. Також ми зазирнули в центр реабілітації бурого ведмедя, де я зробив одну із кращих фотографій за рік. Але, на жаль, вона не увійшла до календаря, бо шнобель незакомплексованої та працелюбної тварюки © знаходиться надто близько до краю знімка і був би закритий пружиною.

Після Колочави було Мукачеве, де ми побродили по Паланку . Я там був іще в 1999 року, але з тих пір мало що пам’ятаю. Взагалі, замок, не зважаючи на натовпи туристів, досить цікавий і якщо йому приділити багато часу, дасть цікаві ракурси для фото. Планів повернутися поки немає, але невелике бажання напроситися на ніч є.

В минулі роки багато подорожей не відбулося через різні несприятливі обставини — то не зібралася компанія, то я сам обламувався. Але цього року спрацювала потужна антиобломна магія і врятувала декілька безнадійно втрачених поїздок. Одна із них — подорож до конотопських зубрів. Коли в Добре Поїхали не знайшлося охочих, Сергій Панченко назбирав народу у себе і ми таки завітали туди. Зубрів бачили , але вони не підпускають близько. Туди треба заселятися на кілька днів, маскуватися коло годівниць і тоді можна зняти щось краще. А ось групка козуль вискочила перед нами в слушний момент, коли фотокамера була в моїх руках, а не в кофрі.

Взагалі, поїздка на любителя, адже не кожному сподобається пів дня лазити по лісі щоб може щось там побачити вдалині між деревами. Хоча, я таке люблю.

Наступні декілька поїздок трапилися з рекордним інтервалом у два тижні. В Сухолуччі вам не треба вистежувати диких тварин, вони самі вистежать вас і відберуть усе смачне. І якщо баранчик та олень адекватні та скромні, то годувати коней не слід, бо вони дуже нахабні.

Взагалі, я думав повернутися до Сухолуччя пізніше, але, в принципі, там нічого особливого — елітне мисливське господарство з хонкою та мангалами.

І знову про потужну антиобломну магію. Коли через погоду та облом у друзів, відпала спільна подорож по замках львівщини, я поїхав до Умані . Міг і сам, але намалювалася компанія брата, то й добре. В Умані я дивився не на Софіївку, в якій був чотири рази, а архітектурні пам’ятки міста — і їх там багато, а ще там є доступне для відвідання підземелля.

Цю статтю помітили місцеві і репостили у своїх пабліках, нагнавши чимало народу у мій скромний туристичний журнальчик.

І через два тижні я самостійно покотив до Полтави в компанії товариша із першого фото. Я туди давно хотів потрапити: в першу чергу до авіамузею . Там недешево, але це компенсується малою кількістю відвідувачів і можливістю сідати у всі крісла і вивчати кабіни досхочу.

Коли я поділився своєю радістю, в коментарі прийшов Ярко, вихваляючись тим, якого гарного гіда вони мали в Полтаві і як багато він їм розказав. А ми самі по собі багато упустили. З одного боку він правий, а з іншого — я виніс безцінний досвід самостійних подорожей, чого не отримаєш в туристичному автобусі.

Полтавою та Уманню закінчилася велика епоха в житті мого затишного журнальчика — я зробив останні огляди електронних пристроїв. Це були флагман Olympus OM-D E-M1 Mark II та ширококутне скло Nikkor 10-18mm , яким було дуже добре знімати кабіни літаків.

Через два тижні в мене знову подорож, цього разу в туристичному автобусі. Холодний Яр я вже колись відвідував, мене більше цікавили знамениті первоцвіти , що там зростають. Їх кількість мене дуже вразила, проти урочищ Ревуха та Дубина їх там просто неймовірно багато.

Квітень у мене випав із туристичного розкладу, проте в травні я відновив свої подорожі. Потужна антиобломна магія скінчилася, я не поїхав по замках львівщини з друзями, також не відвідав Бакоту. Натомість поїхав сплавлятися на рівненщину. Річка Корчик довела, що цікавий сплав це не лише рівномірне веслування, а й долання різноманітних перешкод на шляху.

На другий день річка Случ додала до переліку задоволень веселі пороги та неймовірні краєвиди, прозвані в туристичних колах Надслучанська Швейцарія .

Мої подорожі були не лише великими та епічними, а й маленькими. Та, попри це, теж цікавими. Приміром, екскурсія до закритої наукової частини ботанічного саду Фоміна — він цікавий перш за все своєю колекцією рослин та незатоптаними видами для фотографування.

В травні почалася нова епоха в моєму туризмі — каякінг. Тобто, вперше сів у байдарку я іще в 2014 році, проте катався два-три рази на рік, оскільки не мав власного човна. А цього разу добрий друг із першого фото дав на довго стареньку Таймень 3 і з травня по липень я з друзями катався на ній по кілька разів на тиждень.

Тоді я відкрив для себе Рось в районі Білої Церкви . Хоч я її бачив із берега, із води вона по особливому цікава. Так і катався від центру міста до греблі в Глибічці і назад.

Тоді я задумався про те, щоб обрати собі байдарку. Звісно, найкращими за ходовими якостями є жорсткі каяки, проте для їх можна транспортувати лише власним автомобілем. Тому я почав розглядати каркасні, надувні та гібридні варіанти. Класичні надувасики мене не влаштували, але я познайомився із Neris та ZelGear, чия продукція для мене виявилася оптимальною.

Іще цього року мене хотіли покусати страйкболісти . Навіть дали потриматися за приводи та амуніцію. Але ціна на це все виявилася непоганим антидотом і страйкболістом я не став. Утім, мав змогу познайомитися із цим хобі ізсередини, це був цікавий досвід.

Ні, недорогий страйкбольний привод я би собі купив. І сяку-таку амуніцію теж. Але тоді не лишиться грошей на байдарку. А я її хочу собі найбільше. Цього року я знову взяв участь у Поліській регаті . Виграти не виграв, але час покращив. Міг би іще краще, якби потурбувався про нормальну байдарку. Так що доведеться брати участь наступного року знову.

Через тиждень я знову поїхав мандри, в Карпати. Знову в компанії друга із першого фото. Але цього разу я вирішив взяти організацію в свої руки і в мене вийшло. Я відвідав багато місць, зняв багато гарних фотографій, дві із яких навіть увійшли до календаря. В першу чергу це Свидовець із неймовірними краєвидами .

Звідти ми спустилися до Усть-Чорної, де зустрілися з Ярком і відсвяткували п’яту річницю покусання мене туристами. З Усть-Чорної я зазирнув до Хуста — давно хотів побачити їх замок.

І тут відбулося те, що навряд чи побачиш в організованому турі. Я виїхав із Усть-Чорної посеред дощової ночі, прибув до Хуста раннім похмурим дощовим ранком, закинув рюкзак до камери схову і почвалав до замкової гори. І коли я вийшов доверху, то отримав неймовірну нагороду за впертість та стійкість до обломів. Вітер розірвав хмарну ковдру, сонце визирнуло із за горизонту і я зняв неймовірні краєвиди свіжого ранкового Хуста.

Мою статтю про Хуст помітили місцеві і в фейсбучику ображалися, що я назвав їх замок руїнами. Але помітно підкрутили статистику відвідання мого невеликого сайту.

Також я там дивився чеський квартал, але довго не затримувався і попрямував до Верховини . Верховинський район зберіг найбільше автентики цього краю. І, серед іншого, він славиться відродженими різдвяними традиціями. Там вище я писав про нецікавий Новий рік з ялинкою, петардами та бухлом. Тож я хотів розвідати тему можливості приїхати сюди на Різдво. Заодно покатався на рафті по Чорному Черемошу, тепер хочу туди ж на байдарці. Коротше, сюди я повернуся однозначно.

Після Верховини підтягнулися іще друзі і у нас був легкий похід до Явірника із посиденьками коло вогнища на полонині.

Потім була спонтанна подорож Рівненщиною, яка за насиченістю та кількістю побаченого здатна тягатися із організованим комерційним туром. В компанії активної туристки ми за два дні відвідали Дубно, Тараканів, декілька цікавих місць в Рівному, Клевань і Олику. І якщо Дубенський замок видався попсовеньким, то Тараканівський форт вразив поєднанням цегли та зелені.

Із відвіданих місць в Рівному найкращим видався зоопарк із просторими вольєрами, оглядовими майданчиками та гарною інфраструктурою.

Клевань варто відвідати тільки із за того, що вона проста в логістиці і пропонує декілька цікавих об’єктів. Тунель кохання, Клеванський замок та собор безперечно заслуговують уваги.

Дуже цікавим об’єктом на нашому шляху виявився Олицький замок . Він маловідомий, але не поруйнований, бо там зараз психлікарня. Через це наше знайомство із архітектурною пам’яткою обмежилося зовнішнім оглядом та двориком.

Наступна подорож відбулася зі мною зненацька. В суботу я сидів на конференції , як до мене зателефонували. В неділю увечері я вже застрибував в автобус і їхав до Гайворона . Там для групи іноземних туристів запустили вузькоколійний паровоз. На жаль, прокататися на ньому я не встиг, бо поки вирішили всі технічні негаразди, мусив уже їхати. Але хоч побачив із близька.

Наступна подорож була досить попсовою, але так як нас везли від роботи, я приєднався. Замок Радомисль насправді не замок, а промислове приміщення в саме цікаве там для мене — папірня . Сам би я туди не поїхав.

Далі я потрапив в рай для фотографа. Це був дводенний організований тур по парках Чернігівської області. Сокиринці порадували скромним, але відмінним гідом.

В Тростянці гід теж навіть нічого, але, якщо чесно, екскурсія там ні до чого. Там треба просто гуляти і насолоджуватися краєвидами, тим більше восени та при гарній погоді.

Але саме круто було в Качанівці . Ми там заночували і я мав багато часу щоб фотографувати парк та палац у вечірньому, нічному та ранковому світлі. Тут я також зробив фото для календаря.

Тим часом мій каякінг не завершився. Я взяв на тест ZelGear Alpha-Z і спробував осінній сплав. Без комарів та натовпів відпочивальників по берегах — в цьому є сенс. І так, тепер замість ноутбуків я оглядав туристичне спорядження. Може навесні продовжу.

Осінь в розпалі, а туристичний сезон триває. Цього року я знов відвідав Трахтемирів і навіть приніс трохи користі — взяв участь у прибиранні сміття . І в посиденьках коло вогню.

Раз спробувавши осінній каякінг я не зміг зупинитися і пристав до Neris Expeditions і сплавився в листопаді по Самарі . Власне, я більше хотів познайомитися із цією командою та спробувати їх Smart , який також розглядаю як варіант.

І на цьому, я думав, що мій сезон подорожів закінчився, але ні. Я познайомився із новою туристичною компанією і для проби прогулявся з ними зимовим лісом коло Конча-Заспи із приготуванням та поїданням борщу й іменинного торта. Сподіваюся на спільні поїздки в наступному році.

Я вже думав строчити підсумковий допис, але зненацька виграв подорож в конкурсі фотографій. І поїхав закривати сезон в парки природи Беремицьке . Символом парку є польскі коники, які типу тарпани. Але вони мені не сподобалися, натомість найкращим на світлині вийшов кінь в пальто Тьяго Тучович, породи аргентинська фалабелла. Зазначу, що Беремицьке значно цікавіший для відвідання за Сухолуччя, бо він на це розрахований, тому треба повернутися і пригостити Тьяго морквою.

Ну і закінчимо підсумовувати зовсім не подорожжю, а туристичною вечіркою, де ми подивилися гарні фотографії, обговорили плани та наміри на наступний рік, попили гарного вина. Почав рік пивом, закінчив вином.

Туристичний 2018 рік вийшов дуже вдалим. І мені буде важко це повторити, перш за все з фінансового боку. Раніше я планував закордонний туризм, але поки він відкладається в довгу шухляду. І такої кількості подорожей я навряд чи видам у 2019 році, але постараюся компенсувати це ексклюзивністю. Перші квитки вже куплено, чекайте на цікаві випуски в січні. Іще анонсую збільшену кількість водного туризму. Я вже намітив декілька бажаних річок для сплавів.

А ще нагадую, що геть увесь мій туризм помістився на мапі, там зручно шукати цікаві точки, до кожної з них є посилання на відповідний випуск.

І на цьому я прощаюся з вами до нового року, зичу вам сильної антиобломної магії і, традиційно, не перемикайтеся.