4 березня 2013 р. о13.00 у приміщенні Національної Спілки Журналістів України в Одеській області пройде прес-конференція з нагоди презентації книги Тарасенко Андрія та Тарасенко Ольги «Степові Caprichos».

7 березня (четвер) 2013 р. о 15.00 у приміщені Олеського художнього музею (вул. Софіївська, 5-А) – відкриття виставки Степові Caprichos Володимира Кабаченка.

Степові caprichos: Володимир Кабаченко [монографія] / Андрій Тарасенко,

Нац. акад. мист-в України. Ін-т проблем сучас. мист-ва. – Київ-Одеса; 2013.

Одеський живописець В. Кабаченко є носієм ментальності українського народу. У книзі висвітлюється, як в індивідуальному міфі митця особисте осмислення поєднується із колективною «прапам’яттю», що виринає з глибин підсвідомості. Розглянуто втілення тем світла і темряви, створення Чумацького шляху, жінки-птаха. Герої творів художника: селянка, яку він визначає як «праматір», і козак, що перебуває на перетині сьогодення, минулого і майбутнього. Показано, як у серіях картин на теми: хмарний вершник, бандурист, танцюристи – В. Кабаченко здійснює зв'язок з пращурами-козаками. Вивчено, як за допомогою міфологем: небесне вікно, дім-світобудова, свічка, нитка мрії – живописець поєднує простори поцей- і потойбічного світів. Досліджено роль архетипу хреста у творах майстра. Простежується, як у творчості В.Кабаченка здійснюється прагнення подолати відрив людини від природи, роз'єднаність людей.

За допомогою представлених типологічних рядів твори сучасного митця включені у широкий контекст мистецтва. Книгу призначено для художників, мистецтвознавців, культурологів, студентів та усіх, хто цікавиться образотворчим мистецтвом.

Видання монографії приурочено до виставок творів Володимира Петровича Кабаченка у 2013 році в Одеському художньому музеї (з 3 березня 2013 р., вул. Софіївська, 5 А) та Академії мистецтв України в Києві. Художник назвав їх «Степові caprichos». Капріччьо (італ. Capriccio, ісп. сaprichos, фр. caprice) – твір академічної музики, написаний у вільній формі. Антуан Фюретьєр у своєму «Загальному словнику…» (1690) визначив каприс (у будь-якому виді мистецтва) як «твір, у якому сила уяви має більшу вагу, ніж наслідування правилам мистецтва».

Картини В. Кабаченка мають романтичне звучання. Художнику притаманне поетично піднесене сприйняття природи. Виразність художніх образів живописця основана на поєднанні життєво переконливих, конкретних форм його героїв з фантастичним перетворенням степового простору Північного Причорномор’я.

У творчості В. Кабаченка проявлене міфопоетичне світосприйняття. Слідом за майстрами старшого покоління Одеси та Миколаєва: В. Алтанцем, А. Антонюком, Ю. Коваленком, М. Степановим – він продовжує лінію традиціоналізму в сучасному образотворчому мистецтві Одеси.

В. Кабаченко обдарований здатністю втілювати в живописі ментальність українського народу. У його індивідуальному міфі поєднуються особисті переживання із колективною «прапам’яттю», що виринає з глибин підсвідомості. Живописець шукає шляхи проникнення у сенс буття. Через життєвоконкретні образи він передає надчуттєвий світ. Кредо художника: «Створювати гармонію всесвіту з елементів, які я бачу!» (Космос з хаосу — космогонія). Враховуючи міфологізм художнього мислення В. Кабаченка, можна визначити його відношення до символу «як до універсального способу кореляції сутнісного та екзистенціального буття, як парадоксальної змістової структури, в котрій нескінченне виражається в конечному, вічне — у тимчасовому» (за словами відомого культуролога В. М. Топорова).

У композиціях одеського художника можливі чарівні перевтілення. Образи народжуються з глибин підсвідомості митця. Ми можемо побачити найдивовижніші метаморфози всього сущого – такий принцип притаманний фольклору. В. Кабаченко відмовляється від ренесансного самоствердження особистості – у його композиціях людина не панує у просторі світу природи, а являється його частиною.

Художник прагне «підняти завісу», що приховує таємницю буття. У його картинах немає визначеного літературнооповідного сюжету, проте існує мотив міфологізованої подорожі у просторі води, неба, землі. Мандруючи разом з автором у межах полотна, глядач може нескінченно розширювати його власною уявою. Така свобода схожа на глобальний політ, доторкання до зірок…

Простір композицій В. Кабаченка являє собою міфологічну опозицію «космос-хаос». На полотнах художника розігрується містерія діалектичного протиборства світла і темряви. Його образи виникають спонтанно, з глибин підсвідомості. Їхній характер має відповідність у словах М. О. Волошина, що виражені у статті «Театр і сновидіння»: «Світ зовнішньої реальності мріє крізь ці оманливі багатоликі сутінки, які поєднують у собі властивості свідомості з властивостями підсвідомої ночі».

У картинах В. Кабаченка жінка постає в образі матері, хранителя роду, подателя життя, носія духовного начала. За словами С. С. Аверинцева, «архетипове тлумачення міфологеми матері в її різних варіантах (богиня та відьма, норни та мойри, Деметра, Кібела, Богородиця та ін.) веде до виявлення архетипу вищої жіночої істоти, що втілює психологічне відчуття зміни поколінь, подолання влади часу, безсмертя». В живописі В. Кабаченка мати виступає в образах зрілої жінки або старої, які уособлюють материнську любов, мудрість і час. Часто вони наділені якостями трикстера: здатністю літати, перетворюватися на тотем (ворона), запалювати небесні світила. Жіночі образи стають посередниками, які допомагають осягнути таємниці світобудови, побачити дивовижне. Не випадково їхні зображення у багатьох випадках мають зв’язки з нічним часом.

Діти у картинах В. Кабаченка втілюють душевну чистоту та духовний потенціал і часто пов’язані з самоідентифікацією автора. Художник, що мешкає в урбаністичному середовищі, через творчість намагається знову пережити і передати гармонійний стан дитинства, яке пройшло на лоні природи.

В. Кабаченко гостро відчуває життя як вічну трагедію боротьби поезії і прози. І від того крізь музичну гармонію його живописних капріччьо проступає драматична напруга.

В. Кабаченко є носієм ментальності українського народу-хлібороба. Створюючи індивідуальний міф, художник звертається до витоків: фольклору та традиційного народного мистецтва. У той cамий час живописець є наступником мистецтва українського бароко, модерну та авангарду (зокрема, Г. Нарбута, К. Малевича, Д. і В. Бурлюків, О. Богомазова, М. Синюкової, Г. Собачко). Як і футуристи 1910-х рр., він руйнує кордони між побутом і буттям. У міфотворчості В. Кабаченка переплелися основи язичницького і християнського світосприйняття. Важливу роль у створенні індивідуального міфу художника відіграють також глибинні дитячі переживання.

У своїх творах В. Кабаченко сходить від чуттєво конкретної реальності до первообразу. Така направленість сприяє досягненню символічної глибини його творчості. За допомогою авторських міфологем: небесне вікно, дім–світобудова, свічка, нитка мрії — живописець з'єднує простори поцей– і потойбічного світів. Його твори захоплюють глядача відчуттям причетності до таємниці буття.

Виразність художніх образів В. Кабаченка досягається завдяки високому ступеню умовності просторового, світлового, колірного і лінійного рішення композицій. Художника цікавить метафізичний аспект світла, проявлений у мистецтві Київської Русі, західноєвропейського середньовіччя, маньєризму, бароко, романтизму. У композиційному і колірному ладі його творів ясно простежуються національні витоки (писанка, вишивання, професійний і народний іконопис, парсуна, народна картинка). У полотнах живописця можна відзначити зв'язок з іконографією Стародавнього Єгипту і неопримітивізму.

У творчості В. Кабаченка панує прагнення подолати відрив людини від природи, роз'єднаність людей і вирішити створене цивілізацією протиріччя життя і смерті.

Контактный телефон ОРО НСЖУ 7466215